Бабуся Чому, або Казка про зміни

Ольга Іськович

Раїнка – це острів на стику двох океанів (яких – здогатайтеся самі). Близько ста років тому Раїнкою правив один король – Тарарам. Тарарам любив квіти і ананаси, веслові човни і атомну зброю. А ще Тарарам мав одну особливість: одна його нога була коротша за іншу. Усе дитинство, коли ще був королевичем, юний раїнець відчував себе самотнім у цій своїй ваді. Тому, щойно став королем, наказав провести невеличку модернізацію населення – Тарарам хотів, щоб усі були такими, як він. Ні, він не утинав своїм підданим ноги. Невеличкі інфраструктурні покращення допомогли королю досягти своєї мети.

Тарарам видав наказ шити лише таке взуття, у якому б одна нога видавалася коротшою за іншу. Цього досягали за допомогою різниці у товщині підошов. А щоб ніхто з підданих не бунтувався проти таких змін, Тарарам зробив усі дороги кривими – такими, щоб ходити по них у різному, “кривому” взутті було зовсім-таки зручно.

Оскільки усі раїнці знали, що король Тарарам – людина тонкої душевної організації (адже він організовував найпишніші квіткові ярмарки, а, коли його букет не вигравав, то, не вагаючись, застосовував атомну зброю), то не поспішали з ним сперечатися і швидко звикли ходити кривим взуттям по кривих дорогах і потім навіть забули, що колись ходили по-іншому.

Роки минали, човни веслували, квіткові ярмарки були пишними, а зброя – незмінно атомною, і, звичайно, раїнці ходили кривим взуттям по кривим дорогам, так само, як інші – рівним по рівних. Одне лише змінювалося в королівстві: король Тарарам старів. Одного дня він востаннє втомлено поглянув на свої ноги – одну коротшу за іншу – і назавжди заплющив очі.

Якраз того року щось пішло не так із престолонаслідуванням і після невеличкої політичної перестановки правителем став юний Едем. Його рід, до речі, був одним з небагатьох, які зберегли пам’ять про рівні дороги та однакові підошви, а ще були проти атомної зброї (хоч останні 100 років таке переконання було непопулярним).

Едем на престолі зволікати не став – веслові човни замінив на вітрильники, квіткові ярмарки – на фруктові, а ще він вирішив повернути у королівство Раїнка природну ходьбу – це було його мрією ще з дитинства, яку навіяли розповіді прабабусі про далекі рівноногі часи.

Щоб повернути природний стан речей (точніше – ніг), Едему потрібно було зробити дві зміни: вирівняти дороги і запустити виробництво взуття із однаковими підошвами. Старі королівські радники переконували нового правителя, що два рази покривлене – це те саме рівне, але він стояв на своєму.

Найнявши заокеанських рівнячів доріг, які працювали за ананаси, Едем хутко впорався з першим завданням – усі дороги знову стали рівними. Але насправді цікава історія почалася тільки тоді, коли довелося міняти виробництво взуття. Я знаю, ви вже прочитали кілька абзаців, але так, суть починається тільки тут.

Коли Едем прийшов до виробників взуття із проханням відсьогодні виробляти тільки однакові підошви, то почув дуже багато історій про те, як добре налагоджене виробництво, як сотню років взуттярі (та взуттярки, до речі) виробляли взуття із різними підошвами і ще жоден раїнець чи то раїнка не поскаржилися і не повернули його до крамниці. Про те, скільки талановитих бігунів та скакунів і просто ходунів було у Раїнці, і що усі вони із кривим взуттям ходили. Виробники взуття показали усі верстати, які були налаштовані на створення саме такого взуття – з різними підошвами.

Едем підвів взуттярів до вікна і показав їм рівнесенькі дороги. Вони на хвильку задумалися, а потім запропонували тест – якщо 50 раїнців зможуть пройти кривим взуттям по рівних дорогах з одного кінця острова до іншого – а це 427 райометрів (які від звичайних метрів відрізняються тільки тим, що вони райометри), то старе взуття достатньо ефективне. Едем погодився.

50 найкращих раїнців мужньо подолали цю відстань – 427 райометрів на кривих підошвах по рівних дорогах. Їм було важко і незручно, але вони впоралися. Виробники взуття зітхнули з полегшенням – вони можуть працювати так, як раніше. Адже 50 раїнців пройшли 427 райометрів. Едем зайнявся фруктовими перегонами на вітрильниках.

Раїнцям було дивно – дороги рівні, ходити незручно, Едем зайнятий важливішими речами, тому деякі з підданих мовчки попідпилювали товстіші підошви і почали ходити по рівних дорогах у рівному взутті. Таких, правда, було небагато.

Решта підданих ходили у такому взутті, яке виробляли і 100 років тому – одна підошва товстіша за іншу. Не так вже й незручно, зрештою, раїнець до всього звикає

Минуло кілька десятків років. Едем відкрив статистику Раїнки і сильно жахнувся (чи то подивувався, чи то не зрозумів, у чому справа): спад виробництва через хронічні проблеми з хребтом у більшості населення, спад народжуваності через проблеми з хребтом у жінок, зменшення обігу грошей та ананасів через те, що раїнцям стало важко виходити на вулицю і вони більше не катаються на вітрильниках і не збирають фрукти.

Над колись сонячним островом нависла велика чорна хмара. Раїнці впали у відчай і почали звинувачувати Едема у всіх їхніх бідах. Група раїнських експертів посиділа, подумала і зрозуміла – справа у кривому взутті. Так, раїнці змогли показати результат на короткій дистанції у 427 райометрів і навіть проходили кілька десятків років у взутті з різними підошвами, але на довгій дистанції ефект виявився зовсім не фруктовим. Острів занепадав.

Звичайно, як і в усі темні часи, десь на тінистому боці острова народився або підріс (або таки підросла) Нанан, мати якої одразу зробила дві підошви однаковими, і Нанан мала сили, змогу і рівний здоровий хребет, щоб прийти до виробників взуття, показати їм статистику, звернути увагу на їхні ж криві спини і сумні очі і так переконати, що підошви потрібно робити рівними. Це була героїчна історія, про неї зняли фільм і написали 3 книжки з дуже красивими ілюстраціями. Нове покоління раїнців впевнено закрокувало рівними підошвами по рівних дорогах. Сонце засвітило, вітрила забіліли, фрукти зачервоніли, про атомну зброю не згадували.

І тільки на іншому тінистому кінці острова біля вікна сиділа сумна бабуся Чому (її син не міг принести їй свіжих фруктів, бо у нього був викривлений хребет) і питалася в себе і в двох океанів: чому не можна було таки почати виробляти рівне взуття, щойно в Раїнці з’явилися рівні дороги?

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *