Новий директор школи – новий вектор розвитку

У багатьох школах України нещодавно відбулися конкурси на посаду директорів шкіл. Природним чином це запускає процес змін, адже і для нового керівника, і для вчителів починається напрацювання нової моделі взаємодії, і це матиме вплив на всю школу. Новопризначена директорка Маріупольської школи № 56 Світлана Філь ознайомилася із ситуацією у школі та вирішила скористатися нагодою змінити організаційну культуру ще на цьому початковому етапі свого директорства. У цьому їй має допомогти участь у програмі “Школа 3.0” та менторська підтримка. Що спонукало до такого рішення, нам розповіла сама пані Світлана.

Знайомтеся — нова директорка

Пані Світлана вже довгий час у професії — 20 років навчає дітей української мови та літератури. У попередній школі працювала також на посаді заступниці директора. Згадує про школу з теплом, відчутно, що там мала однодумців і можливості розвитку. Можливо, саме це не дало згаснути запалу до дій, до пізнання нового і постійного руху вперед. Вона розповідає:

“За 20 років, поки я працюю, освіта постійно реформується, постійно ми чекаємо, що ось-ось настане покращення. За цей час у мене виросли двоє власних дітей, а освіта як була радянською, так, на жаль, і лишається. І я вирішила: якщо не я і не зараз, то хто? Мене надихає концепція Нової української школи. Я в неї повірила і хочу реалізувати на базі своєї школи. Я зрозуміла, що жодна реформа не буде реалізована згори, поки кожен вчитель і директор не відчує її на собі і не захоче змінити світ навколо себе.

Вчителька бере собі за взірець роботу західних колег: цікавиться фінським досвідом, переймає досвід колег, які відвідали школи у Швеції. Загалом формує своє оточення з найактивніших вчителів України, для цього неодноразово брала участь у національних подіях від EdCamp. Стала учасницею Школи емпатії, яку провадить Міжнародний інститут інтегрального розвитку, пройшла тренінги з ненасильницького спілкування.

32327478_538570163207780_1372488122633289728_n

Сходинкою до лідерства у школі став проект від місцевого Фонду розвитку Маріуполя. Фонд влаштовує проекти для громади міста в різних напрямках: освіта, медицина, бізнес. Світлана взяла участь у проекті “Стань новим посадовцем Маріуполя”, куди були запрошені 70 осіб з освітньої та 70 з інших галузей. Кілька місяців для учасників проводили тренінги експерти з Києва, Вінниці та Дніпра. Саме цей проект допоміг перемогти у конкурсі на посаду директора школи.

Нове середовище

“Звичайно, у новому колективі дуже важко. – Говорить пані Світлана. – У колективі є свої традиції і корені, вони звикли працювати в одному напрямку і за одними методами. Зрушення, а тим паче глобальні зміни вони сприймають неохоче, насторожено. Я відчула, що мені важкувато їх розворушити. Звісно, я не ставила собі за мету змінити все й одразу, з людьми треба маленькими кроками йти до спільної мети.

Але відразу, від березня я почала їх потрошку налаштовувати, що ми будемо змінюватися, змінювати філософію освіти, методи навчання, стиль спілкування не лише між собою, але й в першу чергу з учнями та батьками, будемо залучати батьків як партнерів до цього процесу, щоб вони разом з нами вирішували шкільні питання на одному рівні.”

Пані Світлана збирала всіх по черзі. Спочатку запитала громаду вчителів про очікування та мрії – почула, що прагнуть довіри і підтримки, поваги, остерігаються різких поворотів. Натомість пані Світлана повідомила: “Я принципово вважаю, що [з приходом НУШ] має змінюватися не лише перший клас, весь колектив школи має працювати по-новому. Часто мене запитують навіть батьки, чому реформа не торкається другокласників і старших дітей, чим вони гірші. Саме тому ми не маємо пасти задніх і всі вчителі мають включатися у цей процес.”

Потім була зустріч із батьками, запропонувала об’єднатися, щоб творити комфортний навчальний простір для дітей.

“На жаль, без благодійних внесків батьків ми зараз не можемо обійтися, бо нас не забезпечують усім необхідним, чого потребує школа. Але ані я, ані вчителі коштів не торкаємося. Батьківський комітет має рахунок, куди батьки вносять кошти, а потім самі й вирішують, що купити і як розрахуватися. А ми оприлюднюємо на сайті звіти. На сайті також є освітні програми, навчальний робочий план, положення про академічну доброчесність, педагогічну раду, про чергування та інші речі.”

На засіданні з батьківським комітетом вирішили створити раду школи, яка буде справді дієвою, а не лише на папері. До ради увійшли 7 батьків, 7 учнів від дитячого парламенту та 7 вчителів, яких обрали на педагогічній раді. Пані Світлана влітку створила положення про шкільну раду і виклала на сайті школи, щоб всі могли ознайомитися і внести корективи.

А що ж учні? У школі є парламент, який давно існує, але на сьогодні не надто ініціативний, як коментує нова директорка. Здебільшого він складається з дітей, які дисципліновані і готові працювати, виконувати вказівки вчителів. Пані Світлана наразі намагається їх надихати до власних ініціатив, запрошує до співпраці, переконує, що готова надавати свободу.

“Я людина нова, а є педагог-організатор, яка довгі роки працює у цій школі і вже стала тим авторитетом, на якого вони щоразу озираються, коли з ними говориш. Іноді просто хочеться попросити її вийти, щоб діти почали брати на себе відповідальність. Учні завжди готові до змін, до чогось цікавого. Головне, щоб їх не травмувати психологічно. Кожна дитина апріорі талановита і вона має бути щасливою у школі.”

Очікування від програми Школа 3.0”

“Я хочу синергії в колективі. Хочу об’єднати у вірі, що ми побудуємо тут сьогодні на базі нашої школи НУШ. Наразі я особливої підтримки не відчуваю, є настороженість і побоювання змін.

Ось навіть 1 вересня. Традиційні лінійки зараз по всій Україні намагаються перетворити на справжнє свято замість стояння у шкільному дворі. Я запропонувала теж змінити цю радянську традицію, створити для дітей свято: прикрасити школу, порадитися з батьками, як вразити учнів і створити казку.

Запропонувала у перший день не проводити серйозних уроків, а влаштувати цікаве згадування вивченого матеріалу. Просила організувати уроки з використанням новітніх методик у неформальній атмосфері. А ще ми запровадили шкільну валюту – смайлики, які вчителі роздають за успішно виконані інтерактивні завдання. Діти мали приходити на уроки, граючись згадувати засвоєні знання і отримувати за це смайлики, які наприкінці дня можна було обміняти на призи: цукерки, символічні подарунки, а також сертифікати. Серед сертифікатів були право на прихід до школи у вільному одязі, 10 балів з будь-якого предмету, можливість одного разу не відповідати на уроці.

32696674_1808599709196058_429491811862446080_n

Були вчителі, які підхопили ідею. В мене серце раділо, коли заходила, а діти спільно виконують практичні завдання, щось жваво обговорюють, і очі у них горять. Та деякі вчителі мене розчарували. Коли зайшла до них на урок, побачила, що діти традиційно сидять парами за партами і просто відповідають на поставлені вчителем запитання – жодної роботи у групах, жодного інтерактиву. Хіба ж це свято, хіба дітям цікаво? Заступники мене заспокоюють, що потрошку змінимо це у кожному класі. Стараюсь показувати власний приклад, проводжу нестандартні педради з інтерактивом, вправами на кинезиологію, із руханками, командоутворюючі вправи.

Наразі колектив, з яким я планую почати працювати на “Школі 3.0”, – це 10% вчителів. Це ті, в кого все нове ще не викликає відрази. З досвіду попередньої школи у нас зібралася команда дуже різного віку вчителів. У цій школі більшість тих, кому за 40, але молодь теж підходить, і я готова їх запалювати новими ідеями. Є поняття “заробітчанство”, коли вчителі приходять на роботу, набирають щонайбільше годин, просто щоб заробити гроші. Я хочу ламати цю традицію, щоб сюди приходили вчителі, які працюватимуть заради дітей.

У мене мрія – побудувати школу щастя, де вчителі і діти будуть щасливі. Наразі у мене в колективі не всі розуміють, що це можливо. А я все ще вірю. Мабуть, це тому, що в мене син ще вчиться у школі, і я чую від нього ті самі речі, які пропагує НУШ. Він мене запитував, навіщо він ходить до школи і слухає ту інформацію, яку може знайти в інтернеті, ще й у більш цікавому вигляді. Тому для мене навчання у школі – це більше про взаємодію, про тьюторинг і мотивацію. Вчитель – це не єдине джерело знань. Тому варто змінювати філософію і методику навчання. Для мене вчитель – це ментор, фасилітатор і модератор на уроці.

Наші вчителі реагують на нові зміни. Коли радиш тренінги, онлайн-курси, вони відвідують, читають, вивчають. І якщо їх запитати, то вони дуже грамотно і компетентно розкажуть, як треба навчати і що треба робити, але на практиці цього чомусь не реалізують. Можливо, причина цього – суперечність, яка сьогодні існує в освіті: з одного боку говорять, що важливі не знання, а компетентності; з іншого боку – на ЗНО перевіряють не компетентності, а знання. Ця дисгармонія змушує вчителів орієнтувати учнів на “зубрьож” і вимагати знань, а не навчати компетентностей. На ЗНО не вимагають бути лідером, працювати в команді, критично мислити. Можливо, якщо будуть оцінювати школи не за результатами ЗНО, а за іншими показниками, це змінить щось у світогляді вчителів і директорів.”

Професійний ріст замість ремонту

Школа, яку очолила пані Світлана, 50 років залишається без капітального ремонту. “Коли я сюди потрапила, я жахнулася зі стану будівлі та інтер’єру. На жаль, наша влада не звертала на це уваги роками. Я елементарно не можу знайти кошти на ремонт підлоги або стелі. Вже зверталася і до представників Вже зверталася і до представників ПАТ “МК Азовсталь”, і до ПАТ “ММК ім. Ілліча” – скрізь відмовили. А це найбільші гіганти, на яких тримається Маріуполь. У мене опустилися руки, усвідомила, що в фінансуванні навчання вчителів тим більше місцеві підприємства та влада не допоможуть. І тоді я згадала про Фонд розвитку Маріуполя, адже вони справді зацікавлені у розвитку місцевої громади.

Крім проекту “Стань новим посадовцем Маріуполя”, я співпрацювала з фондом у проекті “Мости довіри”, який полягав у тому, щоб громадськість і влада порозумілися. Крім освітян, там були також представники громадських організацій, представники місцевої влади. Ми розбиралися, чому влада і громада розмовляють різними мовами і як побудувати “мости довіри”. Саме там я усвідомила, що у владі такі ж люди, як і ми, і можна з кожною людиною знайти спільну мову. Частиною курсу була медіаграмотність, нам пояснювали, як люди сприймають інформацію і як її краще подавати. Ми зрозуміли, що до влади, як і до будь-якої людини, краще підходити з позитивом, не нарікати і не висувати претензії, а намагатися порозумітися і знайти компроміс. Саме так я звернулася до Фонду розвитку Маріуполя – як до людей, з якими в нас збігаються інтереси.

38509205_1950196215030476_5255522987855052800_n

Звернулася до них по допомогу у фінансуванні участі школи у програмі “Школа 3.0”, і вони пішли назустріч. Гадаю, вони зрозуміли, що я новий директор, але з бажанням бути лідером, бути агентом змін у освіті, готова отримувати досвід і ділитися ним з іншими. Можливо, саме моя школа зробить значний внесок у розбудову освіти у Маріуполі. Фонд зацікавлений у тому, щоб їхні проекти не згасали. Якщо вони вклали гроші, то це потім має працювати на місто і на людей.

А ремонт почекає. Бо реформа НУШ – це не меблі і не оснащення, це люди. Можна нашпигувати школу новітнім обладнанням, а прийде той самий вчитель, який викладатиме на старий манер, і нічого не зміниться.

Ви теж можете зареєструватись на “Школу 3.0”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *