«ВАЖЛИВО КОЖЕН ДЕНЬ БОРОТИСЯ, АЛЕ ПЕРШ ЗА ВСЕ – ІЗ СОБОЮ», – ЄВГЕН ПЕНЦАК

Цього тижня у гості до «Про.Світ» завітав Євген Пенцак – непересічна особистість, людина, яка пройшла шлях від вчителя математики до науковця і автора багатьох освітніх ініціатив і проектів, зокрема конкурсу «Кенгуру» та Thinkers.  Євген навчався у Швейцарії, зараз працює науковим керівником програми Master of Business Finance у Києво-Могилянській бізнес-школі. Такий досвід і широта поглядів дають змогу подивитися на вчителя і освіту загалом під іншим кутом зору.

Разом з паном Євгеном ми спробували розібратися, що є поштовхом до розкриття таланту, яка роль вчителя і які виклики сьогодні йому доводиться приймати, що нас очікує і до чого варто готуватись Україні. А також поговорили про середовище зростання людини, швейцарські університети, наш недооцінений людський потенціал.

IMG_3873

 –  Як Ви прийшли у сферу освіти? 

Все сталося доволі неочікувано. Я не передбачав, що буду займатися чимось подібним.  Я закінчував механіко-математичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, був у групі,  яка не вивчала педагогіки. Для мене педагогіка була нудотою з нудот, а із викладанням не хотів мати нічого спільного. Проте тоді, у 1992 році, для молодої людини знайти роботу було просто неможливо. На п’ятому курсі університету мені все-таки довелося вивчати педагогіку і отримати у додаток до спеціалізації «Математик» ще й приписку «Викладач». Спершу пішов працювати у Львівський ліцей менеджменту,  згодом у Львівський Фізико-математичний ліцей. Я готував молодих людей до міжнародних математичних турнірів. Згодом ми з колегами започаткували міжнародний математичний конкурс «Кенгуру», який залишається наймасовішим конкурсом для дітей в Україні.

Чому педагогічна діяльність далася досить легко  і чому вдалося знайти спільному мові із дітьми різного віку? Цим я завдячую педагогу, який колись прийшов до мене в школу – а школу я не любив і не розумів, для чого вона створена, адже заганяла в рамки і була свого роду фабрикою однакових людей. Цей педагог – Юрій Максимович Леві. Він зараз очолює асоціацію педагогів в Канаді. Його метод спілкування із дітьми надихав. Ми самі навчалися, навчали одне одного і зрештою, почали досягати результатів на олімпіадах.

____ citation____
Я переконаний, що кожна дитина – це талант, який треба шліфувати і відкривати. Важливо дати дитині доступ до знань і допомогти  таланту розкритися, не заганяючи в рамки.
__________

– Зараз Ви навчаєте також дорослих. Чи є якась різниця між навчанням дорослих та дітей?

Навчання дорослих має специфічні особливості. Дорослі більше навчаються через практику. Дитина ж  може навчатися через абстракцію. Але в цілому і діти, і дорослі люблять навчатися через гру, командні дослідження, спільну проектну роботу. Це важливі складові передових освітніх технологій, зокрема на Заході, особливо у бритинській освіті.

– Ви навчалися у Швейцарії. Що Вас, людину із радянського контексту, найбільше вразило, коли ви потрапили в університет?

Нас вчили, що ніякої освіти на цьому “занедбаному” Заході не може бути. Ще школярами ми вчилися розв’язувати квадратні рівняння, не питаючи, для чого. Коли я приїхав туди, то побачив, що люди зовсім не комплексують з того, що вони не вміють розв’язувати квадратні рівняння. Натомість, вони вміють дещо інше: для прикладу, зібратися  в команду 3-4 людей і вирішити проблеми, які непосильно вирішити одній людині із обмеженими компетенціями чи профілем.

Вони не посилаються на авторитетів, в той час, як нас вчили постійно згадувати якихось лідерів. Це не розвивало власної креативності. Там я перш за все, зіткнувся із тим, що мене викладачі запитували: «А чому ти когось цитуєш?  Ти не маєш власної думки? Скажи власну думку і спробуй її обґрунтувати». Це додало впевненості. Та й взагалі – чим одна думка гірша від іншої, якщо вона аргументована? Аргументація і ще раз аргументація, а колеги допоможуть перевірити твої думки.

– Розкажіть історію, коли ви відчули, що знайшли своє покликання? Які фактори були поштовхом до цього? Що стало причиною Вашого пошуку себе?

Важко сказати. Я думаю більше прагматично – кожна людина наділена талантом. Школа ці таланти ховає у ящик. Коли ж ти починаєш розуміти, що всі мають таланти, ти пробуєш шукати точку диференціації кожного учня чи студента, розвивати нові здібності і спонукати виходити за рамки комфорту. Після великої кількості спроб людина стає успішною.

Я б не сказав, що педагогіка – моя ключова компетенція. Водночас аналітичний склад розуму, відкритість до думок інших людей дають можливість знаходити застосування нових практик. По суті те, що люди придумали колись, сьогодні часто заперечується. Там, де є інновації, зміни соціального середовища,  способу контакту між людьми – старі формули не працюють. Треба дивитися вперед і бачити на 2-3 кроки далі. У такій логіці я і рухався.

– Вчитель або той, хто навчає, несе відповідальність за майбутнє багатьох дітей. Що для Вас це означає? Чи є ця відповідальність усвідомленою у педагогічному колективі?

Частково таке усвідомлення відповідальності є. Але воно більше у форматі: «Мене так вчили. Я так буду вчити. І ви так вчіть наступні покоління – буде вам успіх». Мало хто  ставить собі питання, а чи можуть вони, педагоги, стати ще більш успішними, кращими, ще ефективнішими. Технології змінюють спосіб навчання. Якось у мене народилася  ідея щодо спрощення знань. Відомо, що вони накопичуються по експоненті. Ще десять років плідної наукової діяльності  –  і людство вже не зможе осилити  те, що воно знало до цього часу. Тому треба ці знання переписувати, спрощувати та робити більш привабливими –  щоб той самий шлях, яке людство проходило, проходити швидше.

Я задумався, чи є якісь ключові ідеї, які допомагають нашому мозку мислити? Так з’явився проект Thinkers – система ігор для дітей та дорослих для розвитку мислення та різних його видів. Цей проект зараз активно розвивається.

– Які фактори, на Вашу думку, можуть змінити систему освіти в Україні?

Спілкуючись із науковцями  за кордоном, я часто зустрічаю людей із українським корінням. Я запитував себе, чому такі креативні люди покидали Україну. Тут їм просто замало простору для втілення ідей. Вони зараз працюють професорами Кембриджу та інших провідних університетів. Талантів не бракує.  Два роки тому зустрічався із донькою Пітера Друкера, відомого мислителя у сфері менеджменту. Вона сказала мені одну важливу річ:«Хочемо направляти в Україну венчурні інвестиційні фонди для підтримки нових ідей. Інтелектуальний потенціал найбільш недооцінений в Україні. Потім ідуть Індія та Китай».  Що це означає? Ми багаті – інтелектуальною сировиною. Тому є куди рухатися. Школа має стати тим інструментом, який дасть цим талантам розвинутися. Треба повертати до нас ці таланти. Так, нехай знайомляться із за кордоном, але повертаються.

___citation____
Важливо, щоб «зверху» нам не заважали, а просто дали можливість жити іншим життям. Чесні конкурси. Справедливі підходи в освіті та науці. Чому маленький швейцарський університет має 40 нобелівських лауреатів, а ми, така велика країна – жодного?  Треба бити на сполох.
___________

Щось не так із організацією цієї освітньої роботи. Нам важливо залучати міжнародних фахівців. Для прикладу, вони б могли подивитися, що не так із нашими дисертаціями. Хай нам дадуть кваліфіковану оцінку. Для цього знадобиться велика сміливість, адже необхідно радикально змінювати підходи. На мою думку, вчительські колективи вже до цього готові.

 -Як зараз сприймають Україну в світі?

Всі на нас дуже сподіваюся. Цей національно-патріотичний порив був дуже мало ймовірним для нас. Але далі пориву нам важко зайти. Нас вистачає на місяць, на два  – і все, а що далі? Імпульс стихає, ми повертаємося на звичний шлях.

____ citation____
Важливо кожен день боротися з корупціонерами, ворогами країни, але перш за все –  із собою.
___________

– Ми часто говоримо, що освіта – це процес тривалістю у життя. Це дуже динамічний процес, адже суспільство, світ зараз постійно змінюються. Яким би мав бути вчитель, щоб відповідати на виклики сьогодення?

На сьогодні всі знання є в Google. Наша голова має лише «переварювати» ту інформацію, яку ми отримуємо. Геніальні люди бачать те, що бачать інші, але роблять інші висновки, по-іншому групують та сприймають інформацію. Так народжуюся креативні ідеї.

____ citation____
Спосіб засвоєння інформації має  бути іншим. Ми звикли робити це через слова, але часто метафори чи анекдоти ефективніші. Тому шкільну освіту треба розвантажувати. Коли дитина має мріяти, думати?
___________

Зараз світ живе постановкою проблеми. У наших школах основний фокус на точне вирішення проблем, які  сформульовані  ще багато років тому. Колись не було засобів комунікації, техніки – тепер це все є. Потрібно переходити на рівень постановки проблем та генерування ідей, щоб Україна відійшла від аутсорсингової моделі, коли нас використовують як сировину, переходила до моделі постановки задач, щоб ми могли продавати свої продукти світу.


Інтерв’ю підготувала Юлія Бараннікова

Фото: Дзвінка Завалій